Новою темою нашого навчання за програмою «Морально-ціннісні аспекти формування навичок здорового способу життя у молоді» була “Комплекси неповноцінності та їх подолання”.

Наш тренер п. Олександр в дискусійній формі з підлітками “розібрались”, чому саме виникає це почуття, та обговорили причини його виникнення. Саме з того, як нас оцінюють інші за зовнішністю, за здібностями та статусом, ми часто формуємо думку про самого себе.

Ми повинні знати, що все залежить від нас. Залежить від того в що ми повіримо, кого ми “почуємо”. Почуємо — “ти невдаха!”. Повіримо в це і так самі про себе почнемо думати… чи почуємо — “ ти, зможеш! Я в тебе вірю. Я тобі допоможу…”. Тому, щоб не впасти у “прірву неповноцінності”, ми повинні розуміти, що кожен з нас є індивідуальним, є окремою особистістю із своєю зовнішньою красою, з внутрішніми здібностями, цінностями, які формують наш статус. Ми повинні пам’ятати, що ми можемо когось “скинути” своїми словами, діями у “прірву комплексів”, вважаючи що це “круто”, зробити це тому щоб комусь сподобатись, щоб “підняти” свій статус…. Але чи воно того варто? Адже кожен вчинок має свої наслідки.

В наших силах є бути тим, хто допоможе іншому “вийти з прірви комплексів” гарним словом та підтримкою. Навчання, як завжди, було насичене життєвими прикладами, інтерактивними завданнями, які допомогли більш краще “зануритись” та усвідомити поданий навчальний матеріал.

Завершити свій сьогоднішній допис про наше чергове навчання, розповіддю або ж легендою. Хто знає як то було насправді. Але вона, на мою думку, досконало передає те як правильні слова, правильна підтримка впливає не лише на життя особистості, але і на майбутнє інших, через цю особистість.

Одного разу один хлопчина повернувся додому зі школи, і передав мамі листа від учителя. Мама, зі сльозами на очах, зачитала синові листа вголос: “Ваш син — геній. Ця школа занадто мала, і тут немає вчителів, здатних його чомусь навчити. Будь ласка, вчіть його самі”. Уже через багато років після смерті матері одного разу хлопчина переглядав старі сімейні архіви, і випадково наткнувся на цього листа. Він відкрив його і прочитав: “Ваш син — розумово відсталий. Ми не можемо більше вчити його в школі разом з усіма. Тому рекомендуємо вам учити його самостійно вдома”. Хлопчина проплакав кілька годин. Потім записав у свій щоденник: “Томас Алва Едісон був розумово відсталою дитиною. Проте завдяки своїй героїчній матері він став одним із найбільших геніїв свого століття”. Бажаю вам усім, щоб на своєму життєвому шляху зустрічати таких мудрих людей, як була мама Томаса Едісона.