В першу суботу березня, наші підлітки на навчанні розмовляли про ярлики які ми часто “приймаємо” від інших. Таке сприйняття викликає почуття неповноцінності яке робить перепони рухатись вперед, здобувати, досягати цілей.
Учасники навчань обговорили що є три мірки за якими нас можуть судити.

Перша — Пастка ідеальної зовнішності. Ми не можемо всі однаково розвиватись. Цей процес у кожного індивідуальний, за який відповідає Гіпофіз. І такий процес як Акне — він тимчасовий побічний ефект дорослішання. Він пройде. Він не має рахуватись як твій недолік. Дорослішання це процес а не фінал.

Другою міркою є Здібності та Ярлики. Якщо комусь не вдаються математичні задачі, то не означає що людина є “дурною”; не попав по футбольному м’ячі то ти незграба. Ми повинні пам’ятати та дотримуватись того, що фізичні чи розумові здібності не визначають нас. Що погана оцінка в школі оцінює твої знання в конкретний момент, а не твою цінність як людини.

Третьою міркою є Гроші та Статус. Невже одяг, популярність, найновіший смартфон чи машина батьків може визначити яка ти людина? Завдяки таким речам ти можеш мати багато друзів. Але чи ці друзі будуть справжніми друзями? Цінують тебе зате який ти є? Чи люблять щоб ти розраховувався за них у кафе?
Ярлики нам вішають в нашому навколишньому середовищі. І є великою небезпекою якщо ми ці ярлики приймаємо і дозволяємо їм “висіти” на нас. Адже ми стаємо невпевнені в собі, що заважає нам досягти своїх цілей.

Нам потрібно не приймати чужу думку щодо своєї цінності. Потрібно сказати собі: “Я не дозволяю так із собою чинити”, “Я буду боротись за свою честь та гідність”, “Мої комплекси — це тимчасово. Все може змінитись”. Як ми себе відчуваємо так і до нас відносяться інші. Отже, будьмо впевнені в собі і поскидаймо ярлики які на нас навішали інші.